Щороку в травні ми відзначаємо День пам’яті і примирення та День Перемоги. Минають роки, відлітаючи у вічність. Все далі відходять від нас грізні і важкі роки війни. Дорогою ціною заплатив український народ за участь у найстрашнішій за всю світову історію війни. Відповідно у школі було проведено ряд заходів, присвячених Дню Перемоги над нацизмом і Дню пам’яті та примирення. Учні та вчителі школи безпосередньо прийняли активну участь у тематичних заходах, інформаційних годинах, тематичних виставках, покладання квітів та вшанування па’мяті загиблих.

Покладання квітів учнями Нової української школи 1 класу до меморіалу та братської могили, розташованих на території школи.

Історико-краєзнавчий виховний захід для учнів молодшої школи: “Знов білим цвітом вкрилися сади,

                                                                                                                                                І знов приходить свято Перемоги…”

Мультимедійний урок- реквієм “Від минулого до сьогодення” для учнів  5-9 класів.

В роки війни на території школи був військовий шпиталь. В цьому шпиталі проходила службу старшина медицинської служби Нерез Віра Назарівна. В 1943 році, в молодому віці, вона загинула під ворожим обстрілом. В честь цієї відважної дівчини установлена в 1949 році скульптура на братській могилі.

Згідно рішення Токмацької міської Ради від 17.06.2004 року №12 загальноосвітню школу І-ІІ ступенів №4 було названо ім’ям Віри Назарівни Нерез. Під керівництвом бібліотекаря школи Солоннікової Т.О було налагоджено звя’зок та тісну співдружність з родиною В.Н. Нерез – Чаплигіними Віктором та Валентиною. Віктор Іванович Чаплигін, морський офіцер, написав вірш, присвячений  відважній героїні, який був презентований на  виховному заході. На фото родина В.Н Нерез.

Сестричке

памяти Веры Нерез

Под пилоткой локон чисто золотой

Медсестра — девчонка, кто я ей такой?

Сумка санитарная, на ней красный крест

Пуля в грудь на вылет – мне не выжить здесь.

Бой стихает, рота далеко ушла

Надо мною неба грозового мгла

Я хриплю « Хоть кто то, помогите братцы!»

Не хочу так просто с жизнью расставаться!

Силы на исходе, кровь мне не унять

Видно смерть приходит – надо мне понять.

Только вдруг сквозь слезы — девичьи глаза

Это видно ангел ласково сказал:

«Потерпи дружочек, я перевяжу

И на плащ – палатку милый положу!»

Как она, тростиночка волокла меня?

По болоту, камню под шквалами огня?

После в медсанбате не узнал тогда

Кто она сестричка, что меня спасла.

Много лет промчалось, и совсем седой

 Я случайно встретился с сестричкой молодой.

Под пилоткой локон, форма ей идет

Тонкая фигурка – бронзовый налет.

Монумент холодный — здесь теперь она ‚

Навсегда застыла, навсегда юна. 

Как не справедливо – ты меня спасла

А сама от пули вражеской легла.

И никто не вынес  ее из огня.

Если б рядом был с ней в те минуты я-

Заслонил бы девочку, смерти не боюсь.

Но теперь лишь камню низко поклонюсь.

Сколько вас, сестричек, пало на войне

Память о вас вечна и в тебе и мне.

Виктор Чаплыгин